пані Старк

  "Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот" - книга Дмитра Кулеби, яка виходить вже в третьому виданні. В ній розповідається саме про комунікативну війну, яка не менш запекла ніж фізична. Знаєте насправді я можу довго писати наскільки це крута книга, проте зроблю коротко. В книзі чудово розповідається як на нас впливають новини, чи якісь чутки в інтернеті й тому подібне. Чому люди так, або інакше діють, коли щось читають чи дізнаються. Як на нас впливає не тільки реклама, а різні фейки чи навіть правди, які спрямовані на те, щоб змінити наше мислення. Як взагалі нами можуть маніпулювати через різні розповіді історій. І саме головне, в цій книзі розповідається про те, що потрібно зробити та як розвивати своє мислення, щоб цьому всьому не піддаватися та без рожевих, синіх окулярів дивитися на світ. Як бачити саме правдиву реальність, а не її викривлення у дзеркалах. Ця книга буде корисна всім. Серйозно, прочитайте її! Особливо зараз вона корисна, адж...

В минулому   пості   писала про те, що дуже втомилася. Насправді я наскільки втомилася, що більше не можу працювати менеджером в одній досить таки великій компанії та заробляти достатньо грошей. Декілька днів я намагалася вернутися до роботи. До графіка з 9 до 18 працювати менеджером. Проте в мене нічого не вдалося. Всі ці повітряні тривоги, через росіян, я не можу нормально спати вночі. Через те що не можу спати, тому мої хвороби почали знову проявлятися. І чим далі, тим гірше. Ще плюс мало не паніка від того що потрібно працювати. Тому я думала, думала. Довго. Дуже довго. І я дещо вирішила. Я вирішила, що йду з роботи. Більше не буду працювати менеджером. Буду знову тільки писати за своїм графіком, багато спати вдень, якщо вночі не виходить через ракети та дрони, а також буду далі пити ліки. Можливо знову поїду в село, щоб відпочити від усього. Не знаю щодо цього, бо це потрібно домовлятися з батьками, та з дідом і бабою. Проте це було б чудо. Але тоді в мене не буде нормаль...

Якщо вам здається, що я постійно пишу, коли п’ю каву, то ви правильно думаєте. Я справді так часто п’ю каву. Особливо люблю пити каву, коли щось пишу. Це мене надихає та якось заспокоює. Насправді я часто каву п’ю, навіть коли пишу не тільки тут пости, а і різні фанфіки, чи інші твори. Тому так, я хочу зараз розповісти ще деякі свої думки, поки п’ю каву. Хочу нагадати, що я дещо подібне писала в іншому пості. Проте там більше про те що є ненормальним в цей час. Кожного разу, коли я йду та п’ю каву на вулиці, я задумуюся про реальність, а точніше наскільки все навколо божевільно. Просто ось в іншій країні людина вночі зазвичай спить, потім вдень щось робить. Їхнє життя зазвичай включає тільки життя і набагато менше небезпек. А тут все наскільки дивно. Ось який мій день? Вночі я собі спокійно читаю мангу, п’ю чай, потім все ж таки вирішую лягти спати. Вже сплю, як тут звучить повітряна тривога. Приходиться прокидатися пересуватися з ліжка в коридорі. Спершу читаю що відбувається. То летя...

  Всім привіт! Найперше хочу звернути увагу, що цей пост з моїми думками є продовженням думок з іншого поста. Якщо ви не читали, то все ж таки варто прочитати. Залишаю вам посилання нижче. Перший довгочит  тут . А тепер до моїх думок. Мені здається перед тим, як почати говорити саме про російську пропаганду потрібно згадати що було з українською мовою протягом всіх цих років. А точніше про заборону української мови. Взагалі, українська мова колись називалася зовсім інакше і звичайно, що протягом всіх цих століть було багато змін та навіть розгалужень в мові. Але тут немає нічого страшного чи навіть дивного. З англійською все так само відбувалося. Крім дечого, а саме заборони на мову. Все це із забороною почалося дуже давно, аж з XVIII століття. Тобто понад чотири століття українську забороняли та намагалися викорінити різними методами на території України. Так, в СРСР начебто затвердили на державного рівні українську мову, проте то було насправді тільки прикриття. Це робилося ...

  Вирішила, що тут можу зробити ще також щось схоже на щоденник. Писати не тільки якісь відгуки чи піднімати якісь конкретні теми, а і просто робити потік думок про саму себе. Зазвичай я можу робити треди в твітері, проте це не зовсім зручно. А відгуки можуть тепер з'являтися взагалі як статі, тому що здається я стала журналістом. Чому здається? Бо я насправді ніколи не задумувалася кого можна називати журналістом і ось я не знаю я вже журналістка чи ще ні. Тому так, спробую тут писати щось схоже на щоденник. Так, так саме “щось схоже”, тому що насправді я ніколи не розповідаю щось, що не хочу щоб інші знали. А ось більш особистий щоденник я веду приватно. Тут буде більше потіку думок. І тому завчасно вибачаюсь за всі свої помилки та можливо не послідовність викладу думок. Отже сьогодні 10 травня 2023 року. Війна продовжується. А я намагаюся якось об'єднати все в своєму житті в одну кучу. Повітряні тривоги, всякі ракети, хвилювання за рідних, біль за померлих, свою творчість та...